Прислухаймося до Шев­ченківської думки

Оформлення. Святково прибраний зал, портрет Шевченка, рушники, виставка творів Шевченка, ілюстрації, напис:

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом 'янути

Незлим тихим словом.

Т. Г. Шевченко

Ведучий. Плине час, як стрімкі води сивого Дніпра-Славути. Минають роки, десятиліття... Але ніколи не минеться народ і його невгасима любов до всього найкращого, що квітчає рід людський і землю рідну. Ніколи не погасне в серцях глибока шана до яскравого сузір'я полум'яних борців за на­родне щастя, до геніїв, що віддали свій талантбатьківщині. Серед них Тарас Григорович Шевченко.

Тарасе, поглянь на свою Україну, вона — в цьому залі. До тебе прийшли сьогодні твої друзі. Ми раді бачити Вас у нашій світлиці. Разом з Вами ми поринемо у спогади про дитячі та юнацькі роки славного Кобзаря, прислухаймося до Шев­ченківської думки, слова, вклонімося світлій пам'яті поета.

Ведуча.

Провіснику волі, великий титане,

 Справдились думи пророчі твої!

Прийми ж ти данину любові і шани

Від українців — нащадків твоїх.

Звучить пісня «Думи мої».

(Заходить жінка, одягнена в селянський одяг. Вона несе запалену свічку, ставить на столик біля портре­та Шевченка, Підходить хлопчик).

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, синочку, правда.

Хлопчик А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив. Матусю, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші — ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли людина добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічка світила яскраво.

Мати. Старайся, мій хлопчику.

Ведуча. 9 березня 1814 року в с. Моринцях на Київщині в сім'ї селянина-кріпака народився Тарас Шевченко, Хлопчик ріс мовчазний, замислений. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном,

Інсценізація поема «Тарас» Б. Стельмаха.

Ведучий. Восьмилітнього хлопчика Тараса батьки віддали до дяка в «науку». За найменшу провину ка­рав він своїх учнів різками.

Учень.

Ти взяла мене маленького за руку

І в школу хлопця одвела,

До п'яного дяка в науку.

«Учися, серденько, колись

 З нас будуть люди ти сказала.

Ведуча. Та недовго тривала Тарасова «наука». Не­сподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.

Учень.

Там матір добрую мою,

Ще молодую, у могилу

Нужда та праця положила.

Ведучий. Невдовзі після смерті матері в 1825 році помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Учень.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи —

Носити воду школярам...

Ведуча. Тарас наймитує в школі, а потім пасе гро­мадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадува­тиме своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий ми­нало».

Інсценізація вірша «Мені тринадцятий минало».

Оксана. Чом же ти плачеш? Ох, дурненький, Тара­се! Давай я сльози витру, Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем.

Тарас. Еге ж, малярем.

Оксана. І розмалюєш нашу хату.

Тарас. Атож. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо! Я буду-таки малярем.

Оксана. Авжеж, будеш!

Звучить пісня «Зацвіла в долині червона калина».

Ведуча. Тарас наймитує, а випаде вільна часина — читає і малює. Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маля­ра. Згодом пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

Учень.

Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

Нишком він малює

Статуї в саду,

Вночі пише вірші

Про людську біду.

Ведуча. Зустріч у Петербурзі із земляком-худож­ником Сошенком, байкарем Гребінкою, художника­ми Брюловим, Венеціановим, поетом Жуковським круто змінила долю Шевченка. Вони побачили великі здібності юнака і викупили його з неволі.

Учень.

Так в людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогти.

Викупили друзі,

Вільним став Тарас!

Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас?

Сміливим і щирим

Був Тараса спів.

Він гострить сокири,

 кличе на панів.

Ведучий. За бунтарські вірші 33-річного Тараса за­брали в солдати.

Ведуча. Незважаючи на заборону, Шевченко писав вірші і ховав їх за халявою чобота. Тепер цю книжку називають захалявною. Поет писав:

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю,

Караюсь, мучуся... але не каюсь!

Звучить пісня «Зоре моя вечірняя».

Учень.

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

Ведуча. 9 березня 1861 року Шевченку минало 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого Кобзаря. Тіло Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав ве­ликий поет.

Звучить пісня «Заповіт».

Ведучий. Він був сином мужика — і став волода­рем у царстві духа.

Ведуча. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.

Ведучий. Він був самоуком — і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Ведуча. Доля переслідувала його в житті, скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі на іржу, а його любові до людей — в ненависть і погорду.

Ведучий. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Ведуча. Найкращий і найцінніший скарб доля да­ла йому лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сер­дець знову і знову збуджуватимуть його твори.

Ведучий. Отаким був і є для нас, українців, Тарас Григорович Шевченко.

(Двое учнів йдуть до портрета Шевченка і несуть синьо-жовтий прапорець).

1-й    учень

Витай між нами, наш Кобзарю,

Між діточками.  Ти витай,

Завзяття свого і відваги, ^:

       І мудрості своєї дай,

2-й  учень.

Додай нам сили, щоб могли ми

 Сповнити точно заповіт,

Щоб ми підняли нарід рідний

Й прославили на увесь світ. .

1-й  учень.

Зігрій ти нас своїм запалом,

 Щоби відтанули серця,

Щоб ми почате славне діло

Довели разом до кінця.

2-й  учень.

Ми всі рішились працювати лиш

для народного добра,

Ми скинемо ті злидні люті,

що тиснуть нарід, мов гора.

1-й    учень.

Бо ти навчив нас, як з 'єднати

Братерську згоду і любов,

За те тобі на знак пошани

Несем знак рідний — хоругов,

(кладуть синьо-жовтий прапорець перед порт­ретом Шевченка).

2-й    учень.

Присягаєм наш край рідний над усе любити,

Рідний нарід шанувати і для нього жити.

2-й  учень.

Присягаєм рідну віру завжди визнавати,

По-вкраїнськи говорити, молитись, співати.

1-й    учень.

Як ріка в гору не піде, як сонце не згасне,

Так ми того не забудем, що рідне, що власне.

2-й    учень.

Що нам рідне, то нам буде і красне, і гоже,—

Присягаєм, що так буде! Поможи, нам Боже!

Звучить пісня «Господи, помилуй нас».

Ведучий.

Спи спокійно, Тарасе! Нащадки твої

Словом шани й любові тебе спом 'янули,

І народи вкраїнські у вольній сім 'ї

Заповітів священних твоїх не забули!

Ведуча.

Не вмре повік святе твоє ім 'я!

Йому, як сонцю, вічно пломеніти!

І буде пісня зроджена твоя,

Мов океан розбурханий, гриміти!

Живи, поете, в бронзі і в граніті.

      Живи, поете, в пам'яті людській,

      Живи в піснях, живи у «Заповіті»,

      У слові праведнім, у славі віковій!

Звучить пісня «На високій дуже кручі».