Засідання літературної вітальні "Її величність Жінка"

                Її величність Жінка

Вчитель.

        Добрий день, дорогі наші гості. Ми щиро раді, що ви сьогодні завітали до нас. Засідання цієї літературної вітальні ми присвячуємо любим жінкам і дівчатам, присутнім у цьому залі.

        Дарма, що вже минуло 8 Березня — день жінки, однак про жінку можна говорити безкінечно як про матір, наречену, доньку бабусю, керівника, психолога, радника.

        Жінка не може існувати без кохання. Тож ми вирішили зупинитись на головній для усіх жінок темі — темі вічного кохання. Що робить із великими і звичайними людьми це прекрасне, ніжне почуття?..

 Ми далекі від думки про те, що словами можна навчити когось ставитися серйозніше до себе і своїх почуттів, але всім нам потрібно сьогодні згадати, що любов треба усвідомлювати як творчість. Без  любові дівчина марніє, жінка перетворюється на власну тінь.

     А взагалі, чи вміємо ми любити? Чи можемо пояснити цю даровану нам природою необхідність?

 Ось над чим замислимося, перебуваючи в найромантичнішій порі року — весні.

 Кожна жінка рахує свої весни, бо живе в них Деметра, всеродюча матір-земля. Жінка уособлює природу і весну як мати, дружина.

(Звучить пісня «Калина»)

Показ слайдів про  жінку.

Вчитель.

 Жінка — чарівне слово.

 Жінка — життя прикраса.

 Жінку віншуєм знову

 І непідвладна жінка часу.

 Жінка — кохана й мати

 Жінка — сестра й бабуся

 Жінка — життєве свято,

Жінка, що вічно в русі!

 Жінка — любов і втіха.

Жінку талановиту,

Зоряну, поетичну!

Мрією оповиту!

Лагідну й симпатичну!

Жінку – думу співучу!

Жінку, що має крила!

На найкрутішу кручу

Їй би злетіть під силу!

Так, як Господь звелів нам.

Друзі мої, панове!

Жінку уславимо гідно!

Жінці - вклонімося знову!

Усе починається в житті з любові до жінки.

 Яка висока й прекрасна мудрість у цих рядках! У кого з нас не бринить щемливо душа, коли вслухаємось в мудру, сердечну пісню, коли чуємо ніжні слова? У такі хвилини хочеться палко любити, вірити, сподіватися, прощати.

       Ви можете запитати: «А що, сьогодні у нас якесь свято»? Ні! Але якщо в календарі нічого немає, а на душі негаразд, то потрібно придумати маленьке свято і відзначити його.

      Подивіться у вікно — сьогодні теплий весняний день. Прислухайтесь до себе, і відчуєте, як бринить у вашому серці маленький дзвіночок... То дзвіночок надії, яка повертається до нас із весною. Сьогодні є прекрасна нагода, послухати поетичні твори, звернутися до спогадів і мрій, просто відпочити, забувши про проблеми й непорозуміння.

 Це невелике свято ми присвячуємо жінці, весні, любові, надії.

(Звучить пісня «Люблю я милий серцю край»)

Любов — не кара, але і не гра.

 Вона не квітка, що зів’яне швидко.

 Любов — це дар. І Бог сам вибира,

 Хто заслужив оце пізнати диво.

   Любити людину — це велике щастя і відповідальність, це постійне очікування та жертовність, це безмірне розуміння та бажання принести коханим трепетну мить радості. Щасливі ті, які готові пізнати любов до мудрості, і мудрість до любові.

Учень.

Світ починається з любові...

 Нехай вона й продовжить світ!

 Нехай усі, хто з нами, знову

 Пізнають радість й щастя зліт.

 Нехай в полон візьме кохання,

 І кожен з нас відчує сам,

 Як почуття це, нове й давнє,

 Життя наповнить змістом нам.

 Стрілися двоє, що долею схожі,

 Може, десь тут, або, може, десь там:

 Дивляться в очі.

 Чи вірити можна

 Теплій руці і привітнім словам?

 Берег любові в далекім тумані

 І допливеш, коли тільки удвох,

 І допливеш коли спільне бажання...

 Берег любові і хвилі тривог.

 Стрілися двоє в життєвому морі,

 Може, сьогодні, а, може, колись...

 В серця питаються: йти далі поруч,

 Чи, постоявши, навік розійтись?

 Стрілися двоє так просто і звично.

 Хочеться радісне слово сказать...

Чому у тебе печаль на обличчі?

 Чом на щоці в тебе тиха сльоза?

 Ти — вся любов. Ти — чистота,

 Довірливість благословенна.

 Твоя краса мені свята,

 Твоя любов мені священна.

 Трояндо неба і землі,

 В тобі всі їхні барви грають,

 У мене сльози розцвітають,

 Цвітуть думками на чолі.

 В будинок твій я входжу, наче в сад.

 І для тривог моїх, турбот моїх, досад

 Мені дарує він красу землі і неба.

 Я першим поглядом завжди

 дивлюсь на тебе.

 Тобі присвячую я літ своїх світання,

 Весну думок, весну свого кохання.

(Звучить пісня «Ой у вишневому садку»)

Ведучий.

   Таємничості слід шукати у справжньому покликанні жінки. Згадайте легенду про жінку. Після того, як до Бога звернувся чоловік і заявив про свою нудьгу, Бог замислився, із чого зробити жінку, якщо весь людський матеріал пішов на чоловіка. Але, не бажаючи відмовити своєму улюбленцю, після нетривалих роздумів став створювати жінку з кількох яскравих променів сонця, усіх чарівних фарб зорі, задумливого смутку Місяця, краси лебедя, грайливості кошеняти, ласкавого тепла хутра, притягальної сили магніту.

    Він змішав усе разом, а потім додав холодного мерехтіння зірок, дурману опію.

   Ось таку жінку Бог передав чоловікові, при цьому промовивши: «Бери її такою, якою вона вийшла, і не намагайся її переробити, зазнавай щастя з нею впродовж життя».

Учень.

А жінка буває на осінь так схожа:

 То тиха й привітна, а то й непогожа.

 То скропить сльозою, то сонцем засвітить.

 То прагне зими, то вертається в літо.

 А жінка, як осінь, плодами багата

 На ніжність, добро, материнство і святість.

Як березень тихий, зігріє душею,

 Не страшно морозу чекати із нею.

 А жінка буває тривожна, як осінь.

 То дихає вітром, то ласки попросить,

 То болю завдасть, а то вигоїть рани,

 Листочком у світ полетить за коханим.

 А осінь в природі — це завжди, як диво,

 Так само і жінка: буває вродлива.

 Буває примхлива, буває зрадлива...

 Нехай тільки кожна з них буде щаслива.

 Промінь сонця запалить ранкову росу, —

 І заграє вона, забринить веселково.

 Скільки мовлено вже про одвічну красу,

 Тільки я про жіночу скажу своє слово.

 Ніжний погляд і довга русява коса

 Та смаглявого личка привабна родзинка...

 І, хоч кажуть, що світ порятує краса.

 Та врятує його тільки жінка.

(Звучить пісня «Мамина коса»)

Учень.

Ми вас сьогодні всіх вітаєм

 З весною й жіночим днем,

 І від душі усім бажаєм,

 Щоб не було у вас проблем.

 Красу жінок вже оспівали

 Шевченко, Пушкін і Шекспір,

 Та теми, що їх хвилювали,

 Турбують хлопців до цих пір. —

 Ночами і тепер не сплять поети,

 Складаючи на вашу честь сонети.

 Бо без жінок — як без води:

 І ні туди, і ні сюди.

  

Ведучий.

   Кажуть, Бог створив чоловіка, щоб він творив добро на землі. Але для творчості потрібне натхнення. Як уособлення його з’явилася на світ жінка. Відтоді всі справи чоловіка залежать від жінки, на що вона надихне, те він і робить.

 Щоб надихати, жінка має бути милою, привабливою, терплячою, ерудованою і, звичайно, здоровою.

Учень.

Дивне створіння — жінка.

 Одним поглядом в силі

 Викликати велике почуття,

 Одним порухом брови

 Розвіяти його на порох...

 Її люблять і зневажають,

 Обожнюють і затоптують

Але все ж —

 стають перед нею на коліна.

Учениця.

«Я - жінка»

Я – жінка! Я – весна! Я – сонячний віночок!

Навколо мене райдуги цвітуть.

В моїй душі прозоряться озерця

І щастям переповнюється серце,

Коли життя свою являє суть.

Я – жінка, я – весна, я вас благословляю

Всіх, хто прибуде в мирі і любові

У своїх діяннях, у своєму слові

Повідаю світу, як його люблю.

Гори ж, любове, хай розтане мла,

Там усе підступне, хиже, нице,

Хай вилітають сподівань жар-птиці

Із рук моїх, що зіткане з тепла.

І як квітнево (березнево) небо воскреса,

Як урочисто і прозоро всюди

Це все для вас! Це ваше рідне, люди!

Я – доброта, я – жінка, я – весна!

Ведучий.

   У народі кажуть: «В чепурній оселі і життя веселе», «В хорошої господині і в хаті, й на столі, і в ножні, і в мисці, і в колисці».

 У всі часи жінка надихає чоловіка на великі справи, створення шедеврів, мистецтв. Кожна жінка у себе вдома є директором і завгоспом, начальником цеху харчування, завідувачкою дитячого сектора, уповноваженою з постачання, міністром освіти і фінансів,— і вміє залишатися при цьому: шанованою, кмітливою, веселою, ласкавою, коханою, милою, розумною, ніжною, вродливою, загадковою, жартівливою, привабливою.

Учень.

Як добре, що на світі є жінки,

 Що манять нас своїм єством щомиті.

 Ну хто без них були чоловіки?

 Невдахи, нечепури, неумиті.

 Як добре, коли маєм власний дім,

 Де нас чекають і обід, і ласка.

 Як добре, коли лад і спокій в нім,

 І кожний день чекаєш наче казку.

 Жінка — величне, дивне, ніжне слово.

 Тобі вклоняємось сьогодні знову.

 Ти — господиня гарна,

 Добра, ніжна мати,

 Яка не може жити в світі марно,

 Все вміє і все хоче знати...

 Ми любимо тебе, о добра жінко,

 Бабуся, мама і сестричка-намистинка,

 І вчителька моя, найкраща в світі,

 Сьогодні ми даруємо пісні і квіти.

(Звучить пісня «На калині мене мати колихала»)

Учень.

Нехай мені доля

 Виготовила муки

 Не камінь на плечі,

 А цілий обвал.

 Я буду до щастя

 Простягувать руки,

 Я буду молитись за свій ідеал.

 Накотяться біди —

 Повинна здолати.

 Підкотиться туга —

 Повинна мовчать.

 Немеркнуче світло:

 Я — жінка, я — мати,

 Запалена богом остання свіча.

 Нехай моя доля

 Знедолено плаче,

 Карає і мучить

 Нестерпним життям,

 Я — все-таки сильна,

 Я щось таки значу,

 Я світ цей дивую

 Красивим ім’ям.

 І, хто мене кине,

 Покинутим буде.

 Хто словом осудить —

 Осудиться сам.

 Земна і небесна —

 Такою я буду!

 Такою достанусь

 Грядущим вікам!

Ведучий.

  Жінка — основне джерело істини; вона — хитрість і вигадка; вона — цілителька і чаклунка; вона — протилежність чоловіку і сенс його життя. Жінкою милуються і йдуть заради неї на смерть. Але кохання не можна замінити.

Учень.

В дні, прожиті печально і просто,

 Все було, як незайманий сніг.

 Темнооким, чудесним гостем

 Я чекаю тебе з доріг,

 Забарився, не прийдеш ніколи

 Марнувала я дні в жалю

 І в недобру для серця пору

 Я не скажу комусь: — Люблю.

 Ніхто не піднесе мене до неба,

 І не мрію уже про тебе,

 Щоби цим не образить тебе.

 А буває, спинюся на місці,

 Простягую руки без слів,

 Ніби жду чудесної вісті

 З невідомих нікому країв...

 Є для серця така покута —

 Забувати скоріше зло,

 Аніж те, що мусило бути

 І чого в житті не було.

(Звучить пісня «Свічка»)

Учень.

Згаси мій зір — я все ж тебе знайду,

 замкни мій слух — я все ж тебе почую,

 я і без ніг до тебе домандрую,

 без уст тобі обітницю складу,

 Впіймаю серцем, наче між долонь.

 Тебе в крові палаючій несу я.

Ведучий.

«Життя без кохання схоже на засохле дерево, що росте на кам’янистому ґрунті»,— стверджує індійська народна мудрість. І, можливо, тому кожне покоління намагається розкрити вічну таїну кохання...

 Про кохання написано багато. Адже це таке почуття, коли завмирає серце, тремтить душа, хочеться писати вірші й співати.

 Ось послухайте легенду...

Учень.

Жив на світі скульптор Пігмаліон, .який був зовсім байдужим до жінок. Фактично він їх не любив, і ось він вирізьбив скульптуру морської богині Галатеї. Фігура була настільки прекрасною, що він закохався у витвір власних рук. Він дарував статуї коштовні речі, милувався нею, наче живою.

 Нарешті, Пігмаліон благає богиню кохання Афродіту, щоб та оживила Галатею. Афродіта змилувалась над колись байдужим до жінок скульптором і вдихнула в мармурову фігуру життя. Одухотворена Галатея стала прекрасною жінкою і щасливою дружиною скульптора.

 Цей античний міф ліг в основу твору Бернарда Шоу «Пігмаліон».

Учень.

Мені здаєшся ти такою:

 крізь синяву прозорого туману

 я бачу Галатею Мармурову,

 що встала з п’єдесталу,

 й знову живою сіла в голубій кімнаті...

 Змінивши вічну позу,

 перетворився мармур на живе,

 ласкаве біле тіло,

 і в раз повіяло від нього

 бузковим диханням весни.

 Задумливе обличчя у спокої,

 червоні губи, мов бруньки, набухлі

 і згорнуті на спочив крила рук,

 і синьоснігове тремтіння тіла —

 все нагадує мені в тумані веснянім,

 на побережжі, щось неземне,

 шляхетне, вкрай потрібне.

 У творах Ренуара ти —

 мов нетутешня, особлива,

 та по земному звабна і грайлива,

 здаєшся ти мені такою,

 земною водночас і неземною.

 Щодень ти неоднакова і різна,

 ласкава й грізна,

 шляхетна й недосяжна,

 В красі суворій невимовна, манлива,

 наче вогник у вікні.

 Така й потрібна ти мені.

(Звучить пісня «Червона рута»)

Ведучий.

   Жінка — це одвічний біль і одвічна втіха. Вона може перевернути життя на рай і на пекло. Від її любові й нелюбові залежить удача.

 Жінка — це ніжність і природність, чутливість і материнська любов, уміння бути господинею, створювати красу праці й побуту.

Учень.

Жіноча доля, хто її розкаже?

 Жіноча доля хто її збагне?

 Їй на землі моїй чомусь найважче,

 Жіноча доля, вибрала мене.

 Перепливу печаль свою і болі.

 Сто раз воскресну у своїм житті.

 Я зможу все, моя жіноча доле,

 Лише врятуй мене від самоти.

Ведучий.

 Астрологи свідчать, що Земля вступає в еру Великої Жіночності. Жінка повинна сама піднестися духовно, щоб повести за собою. Одвічно стоять поряд слова: жінка-мати, жінка-сестра, жінка-дружина, розрадниця, кохана, єдина. Саме вона завжди і у всьому має подавати приклад моральності, добра, любові, вірності, терпіння. І кому ж як не жінці нести в наше життя цей божественний вогонь любові — щодня, щомиті.

Учень.

Моя — не означає: ти моя рабиня;

 Моя — не означає: я володар твій.

 Моя — ти радість, моя святиня.

 Моя блакить у вишині ясній.

 Моя любов, моя надія.

 Моя тривожна і далека путь,

 Де горе пополам і спільна мрія,

 Де подихом одним і подихом живуть.

Ведучий.

    Неможливо перерахувати все, що дарують жінкам чоловіки: парфуми, море квітів. У кожній квітці своя чарівність. Так само у кожній жінці. Треба лише вміти бачити, розуміти.

Учень.

Як пишно квітка лотоса цвіте!

 Яка жагуча врода у тюльпана!

 Яке в ромашки серце золоте!

 Яка троянда горда і духмяна!

 Отак жінки: ця ласка й доброта,

 А та ясна і гожа, мов зірниця.

 І кличе погляд, і зовуть вуста,

 І кожна вабить, наче таємниця.

 Од кожної хмелієш без вина,

 Але не кожну назовеш судьбою,

 Усе-таки на світі є одна,

 Яка заступить цілий світ собою.

 Щоправда, можна все життя прожити,

 А так оту, єдину, й не зустріти.

Ведучий.

  Жінка володіє світлом, щоразу перевтілюючись, стукаючи у безліч дверей. Вона спокійна, терпелива і багато чого досягає у своєму житті.

Учень.

Ми ніколи не питаєм

 Віку жінок,

 І в душі для них сплітаєм

 Юності вінок.

 Березнево молодійте

 В цей святковий день:

 Це про вас співають зорі,

 Мабуть, не дарма,

 Бо поетів і героїв

 Без жінок нема.

 І бринить земля піснями

 Щастя вам сповна!

 Оновляється весною

 Рідна сторона.

 Ведучий.

  У народі завжди турботливо й шанобливо ставилися до дівочої коси. Вона була візитівкою моралі, охайності. Як дівчина ставиться до свого волосся, такою господинею вона буде в майбутньому.

 А коси дівчат завжди прикрашав вінок. Це жіночий оберіг в Україні, бо в ньому така сила, що і болі знімає, і волосся береже. В давнину навіть існувала ціла наука плетення вінків, було багато їх різновидів, при цьому кожна квітка у вінку мала своє символічне значення.

1. Вінок кохання — його основу складають ромашки. Це символ юності, доброти й ніжності.

 2. Вінок відданості — його виплітали з любистку і волошок.

 3. Вінок надії— виплітали з волошок і польового маку дівчата, котрим не поталанило у коханні.

 4. Клечальний вінок виплітали з полину за тиждень до Зелених свят. Він є оберегом від недобрих очей.

 5. Купальський вінок — виплітали до свята Івана Купала. Його пускали на воду і вгадували свою долю.

(Звучить пісня «Віночок»)

Ведучий.

Щасливі ми, що народилися і живемо на мальовничій землі нашій славній Україні.

 Багато чого є на землі, чим вона може пишатися. Серед всього цього розмаїття жінки України — національний скарб. Наші жінки — справжні українки: вродливі, гостинні, працьовиті.

Учень.

Я жінка! І слабка, і сильна.

 Я жінка! І весела, і сумна.

 Захочу — буду ніжна і покірна.

 Захочу — буду вільна, як весна.

 Я жінка! І життя, і перемога.

 Твій берег, берегиня й оберіг.

 Через любов завжди моя дорога,

 І інших я не визнаю доріг!

 Я жінка! Хто впізнає мою душу,

 Тому зорею я до ніг впаду.

 Для того море обійду і сушу,

 Від серця всі печалі відведу.

 Моє ім’я — то код життя земного.

 В моєму лоні — Всесвіт розквіта.

 Про майбуття мої і думи, й тривоги.

 Я жінка України. І тому свята.

Ведучий.

   Жінка з давніх-давен вважається вінцем Божого творіння завдяки своїй незрівнянній красі, грації, гармонії душі й тіла.

 Бо лише жінка може кожен свій день викладати незбагненними малюнками фантастичної мозаїки, повторюючи: «Я — неповторна». Лише жінка може оселитися потай від усіх у перламутровій мушлі або гроні винограду і таємниче мовити: «Я невловима». І лише жінці може підкоритися світ, якщо вона сама цього захоче.

Учень.

В очах твоїх виблискують лелітки,

 Як передзвін кришталю — ніжний сміх,

 Мов скупана у росах диво-квітка,

 Чарує своїм поглядом усіх.

 У платті білім, мов лебідка,

 Через плече — капітанова коса,

 Ідеш, ти, ні — пливеш, моя ти, українко,

 І добротою світишся уся,

 На вулиці всім хлопцям-відчайдухам

 Спокою твоя врода не дає.

Бровою поведи — і всі щодуху

 Помчать бажання виконать твоє.

 Чим вимірять красу душі людської,

 Не знаємо ні я, ні він, ні ти,

 Та впевнений, що дівчини такої,

 Як українка, в світі не знайти.

(Звучить пісня «Україночка»)

Ведучий.

 Все на землі від жінки: добро і краса, ніжність і ласка, любов і вірність, поезія, музика, картини і скульптури.

 В усі часи жінка надихала на великі справи. Але поряд з цим завжди залишалася ніжною, лагідною, терплячою, люблячою матусею.

Ведучий.

 День Матері відзначається у травні, бо це є місяць Пречистої Діви Марії, що благословляє у хресну путь Сина, який став спасителем людства.  У травні, коли природа-мати одягає землю у пишне зелене вбрання, люди висловлюють подяку материнській самопожертві .

     У цього свята давня і цікава історія. Пов'язана вона з долею американки Анни Джервіс. Дівчинка рано втратила найдорожчу у світі людину - МАМУ. На її клопотання 1914 року Конгрес США встановив нове державне свято - День Матері. 1929-го року з ініціативи Союзу українок започатковано цей урочистий день на Галичині. Відтоді у другу неділю травня День Матері відзначається дуже широко.

Ведучий.

 Де живе твоя мати - там твій рід, родина, твоє коріння. Тож віддамо нашим ненькам свою шану і любов, щирість і щедрість своєї душі.

Учень.

 Вірш "Мамо, вечір догоря".

 Мамо, вечір догоря,

 Вигляда тебе роса.

 Тільки ж ти, немов зоря,

 Даленієш в небеса,

 Даленієш, як за віями сльоза.

 Сад вишневий на порі

 Повернулись журавлі,

 А мені, як до зорі,

 Долітати на крилі

 Все до тебе, як до вічної зорі.

 Там, де ти колись ішла,

 Тиха стежка зацвіла

 Вечоровою матіолою,

 Житом-долею світанковою

 Дивом-казкою,

 Юним соняхом, -

 Сива ластівко,

 Сиве сонечко.

 Б. Олійник.

Учень.

 Свята, і грішна,

 Ніжна і жагуча,

 Цнотлива й пристрасна,

 І сильна, і слабка.

 Ви — жінка неповторна і чарівна.

 Ви — жінка вічно мудра й молода.

 М’яка і владна,

 Віддана і вільна,

 Близька й далека,

 Світла й потайна.

 Ви — жінка, жінка-мати і дружина,

 Безмежне море доброти й тепла.

 П’янка і чуйна,

 Ліки і отрути,

 Земна й небесна.

 Горда і свята.

 Ви — жінка, королева, берегиня.

 Мінлива, непізнанна, дорога.

                             Ганна Іванівна Поп

(Звучить пісня «Мамина вишня»)

Вчитель.

  У всіх піснях, поезіях і заклинаннях бачимо жінку на зорях – вранішній і вечірній. І сама вона стала зорею – незгасною і немеркнучою у пам’яті. Недарма ж найсвятіші на землі слова мають жіночий рід – Земля, Вітчизна, Матір, а ще Віра, Надія, Любов!

   Жінка й кохання – категорії вічні.

Щастя вам, дорогі жінки! Хай воно (щастя) входить у ваші домівки затишком, дзвінким дитячим сміхом, музикою, квітами, любов’ю!

 А кому ж як не жінці, нести в наше життя цей божественний вогонь любові – щодня, щомиті й у всьому?

Учень.

— Всім дівчатам і жінкам України бажаємо:

 Хай буде чисте небо над Вами

 Хай не в’януть квіти у Вашім житті,

 Бажаєм теплоти, добра, любові.

 Усмішок, щастя жінки Вам у житті.

 З роси, води на добру сотню літ

 Людського щастя,

 Благ людських по вінця.

 Здоров’я шлем

 Міцного, як граніт,

 Щоб теплих весен

 Сонячні промінця

 Будили в серці ніжні почуття.

 Щоб не торкалась скронь

 зими пороша,

 Щоб ви пройшли через усе життя,

 Такі, як є,— привітні і хороші,

 На многії і благії літа.

(Звучить пісня «Многая літа»)

Учень.

Жінки й дівчата — солодунки,

 Всі полюбляють подарунки:

 Парфуми, персні, ланцюжки,

 Торти, цукерки і квітки.

 Торт, відомо, річ святкова

 Хоч примхлива, все ж чудова.

 Ми довго думали, гадали,

 Але рецепт все ж відшукали.

 Недорогий, швидко печеться,

 Й відразу всім він удається.

 Квітки солодкі і духмяні.

 На маслі, з цукру, на сметані

 Порадують вони, авжеж,

 І око, й душу, й шлунок теж.

 Тож торт цей всім вам до вподоби буде.

 Хто спробує його — довіку не забуде.

 До кави, чаю буде він у смак,

 А можна скуштувати його просто так.

 Його ми зараз в нашій школі

 Поділимо на рівненькі шматки,

 Щоб тортом цим поласували

 Усі філологи-жінки.

Учень.

Що скаже свіжих квітів жмутик?

 Про що їх мова не проста?

 Верба — одвертість, айстра — смуток.

 Лілея біла — чистота.

 Конвалія — любов таємна,

 Мак — юний цвіт, що не згаса.

 Лавр — завжди успіх, слава певна,

 А мальва — холодність, краса.

 Дзвіночок польовий — то вдячність,

 Троянда — то любов свята,

 Нарцис — то горда необачність,

 Волошка — ніжність, простота,

 Саранка-лілія — сміливість,

 Півонія — життя багато літ,

 Фіалочка — сором’язливість,

 Любов минуща первоцвіт.

 Ми любим квіти дарувати,

 Й, коли настане слушний час,—

 Все те, що хочемо сказати,

 Букети висловлять за нас.

Якщо ви камінь - будьте гранітом,

Якщо ви квітка - будьте трояндою,

Якщо ви людина - будьте коханням.

                                                              Б. Джонсон

Любов - маяк, який допомагає здолати бурю.

                                                                  В. Шекспір

Кохання варте стільки, скільки варта сама людина,

яка його відчуває.

                                                                                     Р. Роллан

Звучить поезія Ж. Руссо “Далеко від тебе!”

Читець.

Далеко від тебе

Так тягнуться дні!

У полі й у небі –

Скрізь тужно мені.

В зеленому борі,

Коли ти не йдеш,

Все темне, й суворе,

І хмуре без меж.

Лиш день я побуду

Без тебе в журбі,

Шукаю я всюди

Твій слід у юрбі.

Немає... Стікає

Сльоза по сльозі.

Я плачу в одчаї,

Вмираю в нудзі.

Та серце радіє,

Як голос твій чуть,

До тебе в надії

Рушаю у путь.

Відкриєш уста ти –

У небі я десь;

Почнеш обнімати –           

Тремчу я увесь.

( Вірш звучить під музичний супровід)